Сміється сонце в маминих долонях,
Легенько пестять ніжні промінці,
А білий квіт, на побілівших скронях
Злітає тінню сумно по лиці.
Я зупинить прошу, його благаю,
Зарано так сріблити ці літа,
Дивлюся в даль і слайди все листаю
Де ще лунають мамині слова.
Найкращі миті та душевне світло
Мене знов манять святістю руки,
Де загубилось у серпанку літо,
Лишивши мудрість на усі роки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017961
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.07.2024
автор: Наталі Косенко - Пурик