Євшан-зілля кину у казан.
Хай розбудить пам'ять про минуле.
Братчики, чи зовсім ми поснули?
А чи ду́ші оповив туман?
Ніч мовчить. Довкола степ та степ.
Аж солодить гіркота полину.
Спогадом до матінки полину
у село, яким іде вертеп,
спить снігами скутий Піп Іван,
в пам’яті Різдво, а тут – Купала,
не лягаю спати, як бувало,
бо не вся трава в степу бур’ян.
Хтось промовить: «Звісно, – будяки» –
ой, не все зело мовчить, та й годі,
є така травиця, що сьогодні
висотає сили залюбки.
Зранку затеплився небосхил.
Озирнувся ген усе зелене.
Пращури зверталися до мене,
про траву мій дідо говорив.
20.07.24р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018000
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.07.2024
автор: Микола Соболь