Шляхом темним і самотнім,
Геть від ангелів погоні,
Де панує Ейдолон,
Зветься – Ніч, чорніє трон,
Я досяг те місце хмуре,
Тьмяне де занадто Туле –
Край той, котрий не знайдеш,
Часу й Простору між меж.
Повеней, без дна й країв,
Прірв, печер, громад лісів –
Форми людям не доступні,
Для тих сліз, що скрізь присутні.
Зсуви гір навік-віків
У моря без берегів,
Ті моря, чий потяг завжди
До вогню небес, звитяжний.
Ті ставки без меж і хвиль,
Вод самотніх – мертвий штиль,
Тиш води – в воді остиглій
Сніжних колихання лілій.
В тих ставках без меж і хвиль,
Вод самотніх – мертвий штиль,
Сум води – в воді остиглій,
Сніжних колихання лілій –
В горах тих, що біля річки,
Вічно що шепоче трішки,
В лісі сивім, у боліт
Де тритону й жаби слід,
В хмурих тарнах і навкруг,
Упирів де чути дух,
У місцях найбільш нечистих,
Закутках сумних, тінистих –
Там стрічає мандрівник
Спогади, що й слід їх зник –
Згадки враз зітхають ті,
Стрівши блукача в путі –
Білі тіні друзів давніх,
Що пішли в Небесні далі.
Серцю з легіоном бід
Цей сподобається світ –
Дух-блукач тут скрикне радо:
«Ох, ну це мов Ельдорадо!»
Втім, мандруючи крізь це,
Не розгледиш ти усе!
Тайне все у місці цьому
Оку слабому, людському,
Так король бажає їх,
Щоб прикритий був поліг.
Відчуття в Душі тут щемне,
Як у скло все бачить темне.
Шляхом темним і самотнім,
Геть від ангелів погоні,
Де панує Ейдолон,
Зветься – Ніч, чорніє трон,
Дім знайшов я, місце хмуре,
Тьмяне де занадто Туле.
20.07.2024 Гречка В.М.
Dreamland
by Edgar Allan Poe
By a route obscure and lonely,
Haunted by ill angels only,
Where an Eidolon, named NIGHT,
On a black throne reigns upright,
I have reached these lands but newly
From an ultimate dim Thule-
From a wild clime that lieth, sublime,
Out of SPACE- out of TIME.
Bottomless vales and boundless floods,
And chasms, and caves, and Titan woods,
With forms that no man can discover
For the tears that drip all over;
Mountains toppling evermore
Into seas without a shore;
Seas that restlessly aspire,
Surging, unto skies of fire;
Lakes that endlessly outspread
Their lone waters- lone and dead,-
Their still waters- still and chilly
With the snows of the lolling lily.
By the lakes that thus outspread
Their lone waters, lone and dead,-
Their sad waters, sad and chilly
With the snows of the lolling lily,-
By the mountains- near the river
Murmuring lowly, murmuring ever,-
By the grey woods,- by the swamp
Where the toad and the newt encamp-
By the dismal tarns and pools
Where dwell the Ghouls,-
By each spot the most unholy-
In each nook most melancholy-
There the traveller meets aghast
Sheeted Memories of the Past-
Shrouded forms that start and sigh
As they pass the wanderer by-
White-robed forms of friends long given,
In agony, to the Earth- and Heaven.
For the heart whose woes are legion
'Tis a peaceful, soothing region-
For the spirit that walks in shadow
'Tis- oh, 'tis an Eldorado!
But the traveller, travelling through it,
May not- dare not openly view it!
Never its mysteries are exposed
To the weak human eye unclosed;
So wills its King, who hath forbid
The uplifting of the fringed lid;
And thus the sad Soul that here passes
Beholds it but through darkened glasses.
By a route obscure and lonely,
Haunted by ill angels only,
Where an Eidolon, named NIGHT,
On a black throne reigns upright,
I have wandered home but newly
From this ultimate dim Thule.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018028
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.07.2024
автор: Віталій Гречка