Що пам'ятаю, - все забути хочу,
Терзає біль, як той орел, весь час,
Що прометеєву печінку точить.
Як все забуть болюче водночас?
А що було колись там до потопу, -
Хіба я пам'ятаю про оте?
Хтось пам'ять стер мою ще допотопну,
Без цього щось нове не проросте.
Щось відбулося, чи не відбулося,
Згадалася якась там маячня.
Чи щось було, та чи мені здалося?
Та це ж воно усе моє життя!
Як буть щасливим, як нова копійка,
Блищать по-новому до всього і усіх?
Невже щасливим буду я настільки,
Не пригадавши де є гріх, негріх?
Те що вважається в житті гріхами,
Хіба не розповів про це Ісус?
Тому не можу жити я безтямно,
Тому, напевно, й пам'яті боюсь.
Ну що ж, то хай вже мою душу точить,
Як прометеєву печінку той орел,
Терпіти наберуся знову мочі.
Щось пам'ятаю, - значить не помер.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018036
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.07.2024
автор: Рунельо Вахейко