Я не живу, мабуть я ……

Я  не  живу,  мабуть,  я  -  доживаю.
Не  мрію,  не  прагну  і  не  сподіваюсь,

Не  плачу  навіть,  не  сміюся,
Й  померти,  певне,  не  боюся.

Колись,    коханою  була  й  любила,
Обставини  ж  кохання  задушили.

Я  мрії  пестила  по  ночах  дивні,
А  мрії  вибрали  свободу,  а  не  війни.

Я  мала  свій  куточок  біля  моря,
Я  надихалась  простором,  і  набиралась  волі.

Та  моє  море    в  окупацію  закуте,
Недонародом,  що  зветься  баламутом.

У  прохолодний  літній  ранок
Медові    тіні  вливаються  в  серпанок,

Так  хочеться    брунатність  їхню  осідлати  ,
І  в  слід  за  ранком,  в  прохолоді  гнати!

І  я  до  стоп  сповзаю  пам'яті  своєї:
-"Чи  трунку  дай,  чи  дивний  елей!",

А  її  серце  проспівало:
 -"Бий!  бий!  бий!  барабан  печалі!"

Замріялась...  таємне  в  пісні  їй  послання,
Мені  ж  -  всі  спогади  в  мовчанні.









адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018078
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.07.2024
автор: олена гай