До крику згорьоване літо,
зачіплює пазуром душу.
Для когось – затихне гранітом,
комусь – домовиною з плюшу.
На світі одне світить Сонце,
по-різному всіх зігріває.
Віками війна охоронців
за місце під Сонцем триває.
Умита сльозами і кров’ю
священна моя Україна.
Ординці прийшли з нелюбов’ю –
за ними і смерть, і руїна.
Плюндрують Донбас безґрунтовно!
За що ж він так терпить наругу?
Лелеки туди, безумовно
забудуть надовго дорогу.
Іде у історію серпень…
Не йде… від нащадків тікає.
А серце од відчаю терпне
і миру чекає… чекає…
23.08.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018106
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.07.2024
автор: на манжетах вишиванки