Її мова була гостріша за меч,
Спиняла стріли " руського міру ".
Рубала діалог фальші всупереч,
Дерла чуба тим, хто пух від жиру.
А вона тримала в руках булаву,
Пускала нижче пояса - словом.
Не любила, хто мав душу лукаву...
А в мізках своїх вату - полову.
Була світлом істини - адвокатом
Судила зрадників ,блазнів і міль.
Хто цинічно називав себе - братом,
Під балалайку танцював кадриль.
А вона була сильна жінка - воїн
Знімала всім корону з голови.
Паралізувала немов героїн
Довгий язик пліснявої мошви.
А вона була жінка - українка,
Красива, мудра, таких немає.
За Україну пролила кровинку -
Знялася у даль - небо безкрає.
А вона була іконою мови,
Як Біла голубка воркотала .
Запалила в серцях вогонь любови,
Любити Україну - навчала.
Віддаймо шану, на честь її ім'я!
Схилімо голови у мовчанні .
Сіймо в душі зерно правди - ти і я
Стрічаймо її в сонечку раннім.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018109
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.07.2024
автор: Чайківчанка