Неказка про бабая - 2

Під  рідним,  синім,  сяючим  склепінням
Жилося  добре  нам  усім  гуртом.
Життя,  як  дерево  в  цвіту  з  корінням,
Війна  в  нас  раптом  вирвала  зі  злом.

Війна  сама  собою  не  приходе,
За  нею  слідом  смерть,  розруха  йдуть,
Водить  летальні  любе  хороводи,
Вона  метка  ,  отруйна  ,  наче  ртуть.

Від  того  цвіт  розвіявся  по  світу,  
Квітучий,  рідний  залишили  край
Його  майбутнє,  -  і  жінки,  і  діти,  
Бо  в  рідний  край    заліз  страшний  бабай.  

І  він  не  віртуальний,  а  реальний,  -  
Залізна  плоть  і  дихає  вогнем,  
І  погляда  за  горизонти  дальні,  
Все  більше  шаленіє  з  кожним  днем.

Наш  цвіт  повернеться!  Коли?  Не  знамо...
Розрахуватись  треба  з  бабаєм.  
Питає  все  частіш  дитина:  "Мамо,
Коли  ми  з  татом  бабая  уб'єм?"

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018197
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.07.2024
автор: Рунельо Вахейко