[b]Привіт матуся, мені вже не болить.
Моя душа звільнилася земного,
Шукати в Божім просторі святого,
Тендітного, та бажаного слова,
Яке мене ще здатно обігріть.
Але моя, миттєва, смерть раптова,
Мені не дала шлях мій завершить.
- А якось треба й далі жить...
- А якось треба й далі торувати
Цей довгий шлях одвічний боротьби,
За право нам тут буть та існувати,
Щасливо, без страждань, та без журби.
Ніхто не вірив так як я у силу слова.
Твердіше куль були мої слова.
Ворожа куля, ні, не випадково,
Життя моє, буремне, забрала,
У простір вільний, тихо, наді Львовом,
Я крилами пташиними зліта...
Останній зойк лунає з виднокола
Країни, де оселилася біда...
Де ворог підлий знов вчиняє змови,
Над пам'яттю глумиться поколінь,
Паплюжить мою Націю та мову,
І продає країну за безцінь...
Я вас благала вирватись з полону.
Не жити так, як ця облудна тінь,
Що Сонце правди затуляє, гне до долу,
Та не здіймається, не повстає, з колін.
Любила волю. Мала дужі крила.
Бо вільний птах не зна сталевих грат.
Слугою буть й коритися не вміла,
На сполох била, грала у набат,
Відчувши надпотужну, дику силу,
Яка зросла з прапрадідів, в віках.
Я вірила. Я вірити хотіла,
Й в молодість пірнала уві снах...
Тепер простіть мене, й прощавайте,
Та ворогам, благаю, не простіть.
Їх злочини над вами пам'ятайте.
Навчайтеся, тренуйтеся їх бить,
Аби здобути у звитягах слави,
Бо правда має бути з кулаками,
А справедливість з гострими зубами...
Останній бій наш точиться, гудить,
Під небом синім, над усіма зірками...
Я в молитві прошу мене простить.
Я словом рідним потечу струмками,
І в кожнім серці буду вічно жить.
Я вас люблю, і цю любов віршами,
Закінчу сповідь в невловиму мить...
Мої рідненькі, мені вже не болить.[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018226
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.07.2024
автор: CONSTANTINOPOLIS