Сіль на столі, поволі перетворювалась на закамянілість
Приблизно так в дітях
Проростає зрілість
Поволі, як корінь через бетон
Впевнено, як цигани через кордон
Діти беруть до рук прапори
За цим похмуро стежать двори
Колони дітей йдуть неквапом на схід
В свій дитячий, нестримний похід
Десь по три, десь по двоє за руки
Як колись караваном турки сельджуки
По збитій бруківці, піднятій з дна
Йдуть, за будинки, де обїздна
Сонце по пояс вже у землі
Мовчать птахи в небі і мовчать риби на дні
Мовчить повітря, і тиха
трава
Розступається, коли йде дітвора
На кордоні, тривожного міста
Зупинка для всіх
Чути плач, розмови і сміх
Передають один одному хліб і плоди
Хтось передає великий келих води
Сонце на мить зависа і зника
Мить як і всі, тривожна й щемка
Діти вперто стають у колону
Йдуть по прямій, навпростець до кордону
В місячнім сяйві стоїть Ісус
Сучасно одягнений, без бороди та вус
Діти підходять до нього в пітьмі
Більші, менші, і зовсім малі
І говорять
Скажи нам, чому там,
показують малими руками на місто
Всі зійшли з розуму
Чому, там зараз страшніше чим в полі вночі
Як так сталось що ми
Зібрались й пішли
Бо ми не боїмося почути правду, скажи.
Ісус, їм говорить
-Б'ють по містам...
По лікарням, зупинках, б'ють по хрестах
-Б'ють по дорослим і б'ють по малим
Тому вже два роки завжди десь над містом дим
Боятись, говорить Ісус, це не страх
Стіни не найголовніше в містах
Такий зараз час
Ви йдіть додому, їм ще страшніше без Вас
Діти повертаються, в густій, срібній імлі
Ісус шепоче
-Хто б знав
Як страшно мені
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018293
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.07.2024
автор: Yar_oslav