Стоїть вода каламутна,
Руху майже і немає.
З неї, з неї та на небо
Рибка, рибка виглядає.
То хлюпочеться,
То вище, вище
Й вище підлітає.
Ті краплинки,
Що із хмарки
Ловить ротиком, хватає
І в водику опускає.
А коропчик мулить й мулить.
Бульбашки немов намилив
І на сонечку вусатий
Створює в ставочку хвилі.
В очереті гнізда птахів,
Там маленькі каченятка
Виглядають маму й татка.
Лебідь з виводком своїм -
Корабель оцих морів.
А латаття, а латаття
Як же мило розцвіло.
Там водоця мов з джерельця,
Там зротає лиш добро.
Щука й та там не гасає,
Храм природи процвітає,
Рибка ніби золота
Посилилась там сама.
І бажання всіх одне,
Їм б джерельце ще гучне,
Щоб водичка поповнялась
Та все вище підіймалась.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018298
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.07.2024
автор: oreol