Де рай-чабан горлянку сушить,
Де рай-коваль в горнило дме
Сховаємо на дні калюжі
Сумнівне незначне й бліде!
І поповзем, як монплезіри,
Як лісу справжні дикуни,
Повільно в полум’ї порфіри -
Трибуни, гуни й цвіркуни.
Хай поспішає пекло в башти -
Час перемоги вже прийшов!
Нащо нам морок днів вчорашніх,
Коли в кишенях часослов!
Зайшов у став, з кропиви вийшов -
Верба як стовп, вода як жерсть.
Його Величність суне дишлом,
Крилом в палац проносить честь!
Спливають Перуни й Свароги,
Встають каліки й віщуни,
Мінори линуть з сінагоги,
Ллють сльози щастя брехуни.
Малюють правнуки заморські
Мафусаїла на балу,
Де сестрами стають Вачовські
І доля спрагла на хвалу,
Де соромно мені бажати
Проникнення у сутність гри,
Де зорі світять для цибатих
Й у ранок дмуть сухі вітри...
__________________________
У ніч посередині липня
В кущів деревовидних храм
Герой приходив , певно з Відня,
І певно , щоб здобути крам.
Був першим він! - Німий й хороший.
І славним був його похід!
То хто ж тоді залишив воші
В глибинах зношених чобіт?
фото з інтернету
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018313
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.07.2024
автор: bloodredthorn