Земля зомліла вся від спеки,
Уже і дихать нічим їй,
А хмари дощові далеко,
На хвилі десь там на своїй.
Води краплину їй, хіба що,
Уже терпіть немає сил.
Не квапляться чомусь ледащо
Хмарки з дощем, як не проси.
І на землі усе страждає,
І спрагу як угамувать?
Від того наче дах зриває,
Нелегко зовсім пити дать.
"Дай пити, питоньки хоч трохи!" -
Кого просить-молить? Іллю?
Куди поділися пророки?
За справу би взялись свою!
Чи є іще у нас мольфари?
Та хоч би відьми й відьмаки
Пригнали дощові би хмари.
Хай зливи будуть, хоч які!
Хай злива всю накриє землю,
Щоб наковтавсь пісок води,
Щоб напилися чорноземи,
Та так, щоб не було біди.
Бо не потрібно нам потопу.
Хай прийде дощ рясний взапас,
Та хоч транзитом, автостопом, -
Той дощ би спас і землю, й нас!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018363
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.07.2024
автор: Рунельо Вахейко