Заплуталась нитка… І доля ніяк не зведе
До купи обох нас з тобою, відносить все далі.
Сповиті журою, ми втратили власний едем,
Вигнанці самотні, збираємо згуби й печалі.
Сумуємо мовчки, мов бранці згуртованих гроз,
Розкидані млою створіння, закуті у безвість.
Весна не приходить… На серці – свавілля хляґоз,
Стирає постійно негодою створений Всесвіт.
Заплуталась нитка… Неначе прокляття якесь…
А хочеться просто до тебе, крізь ніч, обізватись.
Та тільки відлуння невтомно, солодке й п’янке,
Роз’ятрить минулим, відкриє у спогаді втрати.
І квилить душа наодинці, немов сирота…
Впадає у відчай натхнення, розстріляне болем.
Але ж чую серцем, що бути не має ось так,
Ми зв’язані міцно в єдинім на двох біополі.
11:30, 31.12.2021 рік.
Зображення: https://pikabu.ru
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018416
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.07.2024
автор: yusey