Український мій зболений краю,
Батьківщино незламна моя,
прийшлі зайди ніяк не скарають,
бо з руїн воскресає Ім’я.
Як людина, що прагне до миру,
ти щороку волієш цвісти.
Та ламають і ліру, і віру,
і землі не дають прорости.
Цвіт весни в Україні вкрив попіл,
і примовкли в садах солов’ї.
Мучать душу і сльози, і клопіт,
всі твої катування – мої.
Як же важко тепер Україні
жити в стані війни і тривог.
Але зараз в борні ми єдині,
у здобутку твердих перемог.
Котрий рік боротьба небувала
із розплідником лютого зла.
Знавісніла ворожа навала,
все грабує і нищить дотла.
У напрузі живеш, Україно,
тіло рве двоголовий орел…
Ти ж не станеш повік на коліна,
ти не втратиш духовних джерел!
12.10.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018487
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.07.2024
автор: на манжетах вишиванки