Бабине літо тане – минає,
Листя шепоче: „Скоро кінець...”
Що буде завтра, – мало хто знає.
Ви посміхнетесь: мудрість – вінець!
Осінь майнула... Листям шовковим
Жовті алеї в сум одяглись...
Все вже сказали піснею й словом –
Відшелестіли, в ноги лягли.
Вам віддаю я пам’ть про весну –
Ту, що сповила Вас на вітах;
Пам’ять про літо, пісню небесну,
З щебетом птахів, з сонмом в вітрах.
Листя, щасти Вам – там, в ваших мріях
Хай оживе і засяє краса,
Щоб ваші діти сльози на віях –
Пам’ять про Вас – донесли в небеса...
Бабине літо тане – минає,
Пройде все й прийде знов – не кінець...
Буде ще завтра, Бог нас вітає –
Тож посміхніться: мудрість – вінець!
Жовтень 1998р.
Вячеслав Шикалович
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018553
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.07.2024
автор: Променистий менестрель