Політ грози, пожовклої мов пам'ять споконвічну.
В Твоєї каплі сліз не стане спокій довговічним.
Плекаючи зусилля між рядками марень, сновидінь,
Так тепло й лагідно шумів той клен серед лісів.
Палка і ніжна квітка була жаданая политою росою
Розкаже тобі, хто ти є, і як знайти тобі свого спокою.
В безодні, космосі, томління байдужих тобі сумлінь,
Які згодилися у затінках безмежних степів, рясних гаїв.
Плекав ти ту надію, корились сподівання і безмежність почуттів,
Ти та, яку кохав так палко, що аж в душі затерпла заметіль.
Та ось раптово у безхмарнім сні ти знов являєшся мені
У затінку своєї павутини, ти створюєш тепло і тишу радісних дощів.
Політ дощу чарує мою душу в небосхилі,
Який віщує край безмежності полів-степів,
Та видно, ось він ще мандрує
Безмежними кордонами Європи й теплих схилів.
Палаючи-подорожуючи країнами в чужій Європі,
Вона все припідносить нам тортури і турботи,
Які невизначені долею по шляху забуття,
І не знайти нам спокою, а лиш суцільне каяття.
Не знавши світу поміж гріху і бурдону,
Не завітаєш з нами до поганого кордону,
Який межує із твоїми почуттями
І не має меж в кінці твого й мого порогу.
Переступивши грань величини твоїх думок і почуттів;
Ти дай відвертість у собі самому, грішному й святому каятті;
Ти дай безмежний простір космосу своїх фантазій,
Довірся тому, зрозумівши, що в нелітавому екстазі
Ти будеш повно й вірно почуватись, довіривши ту долю,
Що була в твоїх лаптях, у тилі неминучого покою;
Й каяття, що довелось тобі стерпіти все життя,
Скорившись ти все ж таки згадаєш ті болючіші слова,
Але не буде каяття....
Коритись волі й долі вірогідніше тоді, коли затерпне біль
В душі пустій і негодуючій твої думки, свідомість лиху та пророчу.
Ти будеш знать, як поступати, прагнучи легкого відпочинку на землі
І будеш прагнути свободи слова, волі вчинків свого поєдинку у тіні.
Затихне дощ. Порине сонця спів у моє серце,
І спалахне пташина радість, не буде грішне те відерце,
В якому нішу серботи ти носиш за собою у неволю,
Остепенись, одумайсь, оглянись!
Адже в тобі не буде доленосного спокою.
Шукай ти щастя на землі єдиній, яка родюча душами в імлі.
Будь певен, знайдеш зернистого кохання в теплім вирі,
Буде певен, скорботи і біди не бачити тобі в житті,
В сімейному теплі завжди світитиме яскраве сяйво із небесної землі.
24.08.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018563
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.07.2024
автор: Мирослав Екман-Кременецький