Стоїть стара, іще батьківська хата,
кремезна липа підпирає тин.
Я знову тут - маленьке серцю свято,
сюди на волю душу відпустив.
ТУДИ заходжу, відкриваю двері,
що вже просіли.. Що мене веде?
Колись у світ поїхати кортіло,
від щирих поглядів та люблячих людей ..
Вже більше ніж як два десятиліття,
як хата ця стоїть уже сама...
Ще гнуться яблунь під плодами віття,
а ластівок під стріхами нема...
Не продали її, не розібрали,
один сусід залишивсь, нагляда.
Залазили за плитами шакали...
Стоїть антена й досі, як солдат...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018751
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.07.2024
автор: Олександр Холденко