... Спостерігаючи невігластво, недосконалість і злість своїх сучасників, Куліш не сподівався, що їхнє потомство відразу стане освіченим, справедливим і досконалим. Сам Куліш був бездітним…
Однак, він і не втрачав надії, що майбутнє подолає чвари... І не залишиться байдужим до його думки. Для цього й писав...
Звичайно, він знав, що посередніх людей охоче підносять і звеличують навколишні посередності... Бо в них бачать і прославляють себе. Слова пересічної людини нікого не зачіпають... Куліш таким не був…
Судження Куліша, особливо в його програмних творах, проникнуті водночас зневагою та доброзичливістю…
І тому – як мислитель, поринув у прірву захопленої самотності...
https://www.youtube.com/watch?v=UoybgWIsVmA
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018774
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.07.2024
автор: Сумирний