Навіщо ж лаєш в чужині, у неспокійную годину?
Пройшовши повз згорілих хат у злую люту хуртовину?
Крізь кровопролиття ти йдеш, не перелічуєш ти кроки,
Навіщо тобі стільки горя сліз і довговічної мороки?
Пройшовши чорну хмару, дим озирнеться у душі твоїй самотнім камнем,
Який впаде на тебе тягарем жалоби, смерті та гучних трагедій.
Нехай ти будеш сильним, витримаєш злободенність, зазнаєш радісних комедій.
Ці всі події хай повернуть світло в свідомість твою.
Ти зрозумій, життя не вічне! Не буть усім в казковому раю!
Ти усвідом, життя триває крізь лави огненних тобі світів,
І ти повинен йти крізь ті облави, порпаючись
Й не зламавши обеліск своєї слави, живучи в зеніті світла,
Пробиваючи проміння крізь обвали, рухаючись впевнено,
Йдучи напрочуд своїм мріям, велико-вічної булави.
Живи, кохай, іди вперед, назад не озирайся!
Будь ідеалом вічного життя на радість свого щастя.
Ти твердо вір та зміниш стереотип невдачі,
Яка скріпить твої надії на подальшу долю всупереч злобі,
Котра веде свій шлях до суспільної удачі.
08.03.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018785
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.07.2024
автор: Мирослав Екман-Кременецький