ПРИГОДИ ДОСЛІДНИКІВ МІЛКИХ ТА НЕ ДУЖЕ УКРАЇНСЬКИХ ОКЕАНІВ
Або ОДНОКОРАБЛЕВА ФЛОТИЛІЯ
Четверта ранку, сонце вже повільно і степенно вилазить на дахи девятиповерхівок що вкопались захисним муром на оклиці міста.
Липень, сухо та багато пилу, він ще теплий лежить на вулицях як бездомний пес, рудий та кудлатий. Спека душить місто вже два тижні, випікає громадян, випалює як свята молитва пресвітера гріхи з душ грішників, висушує носи собакам, та плавить вивіски мафів хаотично розкиданих вулицями.
Олег сидить на балконі, палить, і дивиться на сонце, з повагою та ненавистью. Сьогодні знову буде спека....
Він не любить коли жарко, холд теж недолюблює, весною в нього алергія на все ,що цвіте а восени завжди починається гнійна ангіна. Тобто він вкурвлений кліматом буквально завжди, а ще політикою, роботою, жінкою, цінами, та особливо його бісить те що йому потрібно продавати човен.
Його батько був затятим браконьєром, саме браконєром а не рибалкою, з дитинства Олег памятав запах риби а не смак, любий татусь всі вихідні займався буквально геноцидом мешканців великих, малих, закритих, охороняємих ЮНЕСКО,
водойм, рік, озер, ставків, та в принципі мабуть бомбонув і декілька акварумів. Він не вдавався до таких дилетантських методів ловлі як вудка поплавкова, чи не дай Боже спінінг, то було для слабаків, він ставив сітки, тягав човном драчі, натягував волосінь з гачками на течії, декілька разів глушив рибу толовими шашками які купляв у Армянів на ринку, а погубила його новомодна на той час і суворо заборонена назавжди електро вудка, при чому моряк загинув на суші, щось пішло не так при зарядці тієї вундервафлі і його вбило струмом, хоча технічно він всетаки не покинув свого крейсера, оскільки після некислого розряду току, після якого в гаражному кооперативі ще два тижні не було світла, а бабці з сусіднього підїзду говорили щось на кшталт, світло стало як вдень, його відкинуло прямо в човен, де його й знайшов сторож кооперативу.
Тепер, Олег продавав човен, який самотньо простояв в гаражі багато років. Він нарешті купував авто, і щоб звільнити місце коню залізному, мав здихатись коня алюмінієвого, чи скоріш дельфіна.
О восьмій, до гаражу мали прийти покупателі.
Олег вдавив в попільничку, особисто вкрадену ним в місцевому барі ,недопалок, почухав все , що чухалось, поглянув останній раз на яскраво помаранчеве Сонце, і пішов до квартири.
ЕПІЛОГ
Гаражний кооператив ховався серед високих тополь, будови були в основному цегляні, зрідка траплялись металеві, часто сильно поржавівші конструкції. Ширина вуличок корегувалась, сонцем, розою вітрів та наглістью забудовників. Біля цегляного гаражу з великими, майже на всю стіну ворітьми, стояло двоє хлопців років 18, один худий та довгий як олімпійська жердина, інший середнього зросту з пухкими щоками та трохи великуватими вухами.
- Бас, а він точно прийде?
запитує вухатий високого? Він нервує, постійно дивиться на годинник, сонце, небо та власні нігті.
- де він подінеться, його титанік нікому й даром не потрібен, він його вже два місяці продає.
Відповідає високий, теж дивиться на годинник, носить його на правій руці, бо так, говорить всім, зручніше.
- а нам потрібен?
- потрібен
- Титанік?
- Наутілус
відповідає високий , дістає з кишені запальничку і починає крутити її між пальців.
Дивиться на вухатого, посміхається і говорить.
- Свят,як назвемо наш дредноут?
- кого?
- ну човен, не титанік же його звати.
- давай спочатку поглянемо, хіба так можна, ще навіть не заліз, а вже говориш що високо.
- Згіден.
Зза рогу виходить чоловік років сорока, в червоній футболці з написом " Кока-кола"
сірих шортах нижче колін, шкіряних сандалях та чорних носках " Адідас" , побачивши хлопців, впевнено йде до них, сандалі бють його по пятках, але шкарпетки працюють як глушник на пістолеті, і звук виходить стишений і таємничий.
Свят і Бас дивляться на нього і починають, навіть без попередньої домовленості нещиро посміхатись.
РОЗДІЛ 1. Лінкор Бульвінкль
- 200
-Ні 300, він же з мотором
- щоб завести той мотор, потрібен, ще один мотор, або два
- а весла й тент?
- то базова комплектація, у вас совісті немає, ще й на то торгуватись.
Визначення обєму фінансового траншу за підбиту часом і не втонувшу виключно через перебування її на суші посудину, тривають вже години дві.
У хлопців на все це є 240 доларів, зароблених правдами, неправдами, колядками та металолом, одни словом тяжко зароблених, у Олега в той же час є розуміння, що жінці він сказав, віддам за 200, тобто ве що зверху то і є сума його доходу.
Сторони налаштовані рішуче, поступатись ніхто не збирається, компроміс не вимальовується, біда так би мовити.
За справу береться Бас, він завжди мав дипломатичні здібності, тобто колядували разом, а вже про винагороду домовлявся він.
- давайте так, 220 доларів, і ми вам в гаражі поприбираємо весь цей мотлох, щоб машину було куди ставити, нову вашу машину, добавляє він, дивлячись Олегу прямо в ліве око, він десь читав, що це допомагає переконати опонента.
Косоокий, думає Олег, але , неочікувано навіть для себе, погоджується, всілякого хламу за ці роки зібралось багато, і йому імпонує думка, що можна буде сказати жінці, що він і човна здихався, і в гаражі прибрав.
- по руках
- по руках, руках , нескладно відповідають хлопці, і вперше за сьогоднішній ранок, починають щиро посміхатися.
Прибирання гаражу займає цілий день, хлопці не дуже перебираючи валять в човен все ,що криво лежить, косо стоїть, та невпевнено вісить, відвертий мотлох типу згнивших сіток, чи поламаного весла відносять на смітник в кінці гаражів.
Вони поспішають, Святів батько має вантажну машину, з ним компанйони домовились забрати з гаражу човна, а він людина справедлива, але сурова, чекати не буде. Плюс до всього транспортування, човна поки без назви, займе майже три години. Везтимуть його до Басового дідо в село, від подвір'я старого до ріки по якій друзі планують відправитись в кругосвітню подорож метрів двісті.
Дід в минулому переплив декілька морів на торгівельних судах, і хоч потім був списаний на берег через дрібний бізнес, а точніше контрабанду, але в душі залишився справжнім морським вовком. Він власне й підкинув ідею сплаву по річці береги якої були оповиті легендами про втрачені скарби, молодих дівчат, що обов'язково від нерозділеної любові стрибали в воду з кручі, дерева, берега, башти замку чи з мабуть тарзанки теж, куди ж без неї. Також аргументом стало те, що Бас і Свят в свої 17 товаришували 14 років, ходячи спочатку разом в садочок, потім школу . Зараз школа скінчилась, і восени вони мали розїхатись по різних містах на навчання, Свят вступив до Аграрного, а Бас до Медичного. Тож потрібно було щось втнути таке, що потім можна буде розповідати перед каміном, купі внуків, журналістам районної газети, та історикам.
Та підіймай, ой...
Тримай перехвачу, отак.
Пальці!!!
Відвантаження човна відбувалось категорично в нормах техніки безпеки з урахуванням інструкції заводу виробника.
Хлопців підвів сильний перегруз судна гаражним мотлохом, сам по собі човен був не важкий, а от в комплексі з усім що туди завнтажили полінувавшись носити на смітник хлопці, важив приблизно як круїзний лайнер Носферату.
Зрештою, втративши 30 хвилин часу і майже втративши два пальці, вухо і віру в світле майбутнє, човна вкинули в вантажівку, і вмостившись в кабіні, розчервонілі, але безмежно горді собою хлопці вирушили до порту призначення.
Машина лязгаючи всіма своїми механізмами, відїхала метрів з десять, різко зупинилась, від чого човен ледь не заплив в салон. З кабіни вискочив Свят, підбіг до гаража Олега, дістав з кишені ключа та поклав як домовлялись під білу цеглину зліва.
Вперед, зкомандував Бас, і хоча зробив він це не в голос, машина плавно сіпнулась і поїхала по зараніше прокладеному маршруту.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018796
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.07.2024
автор: Yar_oslav