Зніяковілий шелест твоїх рук
Примножує пелюстки мого щастя.
І ти зійдеш, зігравши теплий блюз,
Поринеш в царину свого нещастя.
Ти поцілуєш ніжно образ,
Що квітне в холод, спеку ешелону.
Ти приголубиш моє серце
В вічності краси, палкого еталону,
Що буяє бузком пахощів,
Обійм і перецвітів. Ти зрозумій!
Палке кохання потребує заповітів,
Завантажень, поцілунку і привітів.
І ти зігрієш, заласкаєш мою душу
Під обітом перецвівшої троянди,
І тобі тут здасться, немовби
Я поринув бузою-лозою
В царині музики-лаванди.
Пахощів, парфумів-обелісків
Твого спокою не захоче та душа,
Яка здійнявшись в вир повітря-непокою,
Все буде квітнуть, дозрівати
В вічність, все життя.
10.03.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018815
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.07.2024
автор: Мирослав Екман-Кременецький