Пустота, мов сірий туман восени,
Перетворилась в хмару й втікла в небо,
А ми зостались заледве живі й наші сни
Усі, Боже, про Тебе.
Прохолодний вітер трохи остудив серця,
Що горять любов'ю, мов вогонь на сонці,
Та ніколи та любов любов'ю не була,
Поки вона не змінила долі.
Ще літо, а я вже чую осені аромат,
Ще війна, а я вже відчуваю перемогу Бога,
Це краса всіх, що є на світі, троянд
І всіх страхів на землі - тривога.
А ми усміхнемось тобі, тьма,
Ти така чорна, як ніч, ми тебе намалюєм,
Добавимо зірок і місяць, напам'ять,
Поки ти іще ненадовго існуєш.
Співає сонце, як пісню, це світле слово,
Птахи підспівують, немов хор,
А я пишу це все на воді моря,
Яке, немов ми, стоне.
Тому, якби не було погано, паскудно,
Посумуй, як того прагне душа,
А потім від Божого світла до 100% заряджайся
І знай, що ще ніхто ніколи не вбив і не вб'є Життя.
Знаєш чому на землі стільки квітів?
Бог прикрасив землю на радість Людині,
Сядь біля Нього душею зігрітись,
І смійся від щастя, так і бути повинно!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018828
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.07.2024
автор: Іра Задворна