Чашка кави закрила ворота до сну,
сновигаю очима по темній кімнаті.
Одиноко стрічаю вже котру весну,
безпорадна подужати думи картаті.
Під вікном жовтий місяць дугою завис,
вітер гримає в раму, благає притулку.
В нерухомій душі втих весняний каприс,
і надія не знайде ніде порятунку.
Знов ночами дивлюсь швидкоплинне кіно,
дивна пам’ять притягує юність безпечну.
Теплий спогад влітає в розкрите вікно,
у свідомості моститься десь на краєчку.
Зазирає світанок, ще без метушні,
на рожевій стіні ледь світлина сіріє.
Ставить день незавершену драму мені:
постіль завше холодна і ковдра не гріє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018895
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.08.2024
автор: на манжетах вишиванки