Надвечір небо оголило стигми.
Впадає сонце в летаргію сну.
Пітьма і Світло так ведуть війну,
Не змінюючи світу парадигми.
Вмирає день вогненно і помпезно.
Таке смеркання - вже іконостас.
І щось зникає з днем насподі нас,
Хоча відомо - досвіток не щезне.
Заграва стигне. Променем останнім
Освячує утрати та жалі.
І "завтра" у зірковім кораблі
Вже нам везе тривоги наші ранні...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019013
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.08.2024
автор: Вадим Димофф