Та я ж не дерево, листя втрачаю...
Та я ж не квітка, вражаюча квітом!
Ніби й не Демон, що душі вертає
У середовище, що за блакиттю...
Ніби не Джин, що виконує мрії,
Та й не безсмертний, всі ваші принади
Оберігати від інших надії,
Оберігати вас, вашії вади...
Та я ж не перший у світі й останній,
І не весь Всесвіт, чи просто Система...
Не зазіхайте на квіти в коханні!
Не зазіхайте на драйви по венах!
І не турбуйте коріння та крону,
На що ви не маєте впливу та права!
Може ви втратили межі, кордони?
Чи вас затьмарила вашая слава?
Чи щось, зненацька, сталось у русі
Ваших стенань , незалежних, вродливих..?
Ваші кордони - то є ваше право...
І ваше право - прожити щасливо, та...
Та я ж не дерево, листя втрачаю...
Та я ж не квітка, вражаюча квітом!
Ніби й не Демон, що душі вертає
У середовище, що за блакиттю...
Ніби не Джин, що виконує мрії,
Та й не безсмертний, всі ваші принади
Оберігати від інших надії,
Оберігати вас, вашії вади...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019102
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.08.2024
автор: Володимир Науменко