Навіки у землі

[i](до  2-х  роковин  загибелі  на  війні  односельців  
Володимира  Білоуса  та  Анатолія  Василенка)[/i]

Після  спеки  знову  прохолода,
Розчинилися  тумани  в  млі,
Та  цього  Герої  не  відчують,
Бо  лежать  навіки  у  землі.

Вінець  літа,  серпень  владарює,
Й  полетять  у  вирій  журавлі,
Та  «курли»  ніхто  з  них  не  почує,
Бо  лежать  навіки  у  землі.

Вже  Герой  кохану  не  пригорне,
Бо  в  житті  –  мов  на  тонкому  склі,
Із  прекрасного  і  стало  все  потворне…
І  тепер  навіки  у  землі.

В  шибку  не  постукає  тихенько,
І  не  витре  водоспади  сліз,
Не  спитає:  чи  щемить  серденько?
Бо  тепер  навіки  у  землі.

Стали  янголами  всі  наші  Герої,
Несуть  Божий  захист  на  крилі,
Пам’ять  не  мине  про  них  ніколи,
Хоч  лежать  навіки  у  землі…
04.08.2024

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019133
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.08.2024
автор: Інна Рубан-Оленіч