Посидь, послухай, помовчи

Посидь,  послухай,  помовчи.
Поприслухайся  до  безсмертя.
Чиї  у  нього  голоси?
Якому  з  них  озветься  серце?
З  яким  увійде  в  діалог,
поділиться,  спитає,
чи  є  хоч  в  чомусь  сенс  і  бог,
чи  жодного  немає.

Почувши  відповідь,  рикне
й  захоче  сперечатись
про  найважливіше  земне,
помпезно  розпочате;
про  купу  планів  і  програм,
проектів  і  прожектів,
отриманих  і  тут  і  там
негаданих  ефектів.

Про  ціль,  про  місію,  про  роль,
приречення  і  фатум,
цілеспрямований  контроль
нерідко  кострубатий;
невірність  обраним  шляхам,
неочевидність  кроків;
про  спотикання  тут  і  там
від  саморобних  вроків.

Чимало  буде  говорить,
чимало  накопилось.
Жодним  з  досягнень  замістить
не  вийшло  зняті  крила.
Посидь,  послухай  серця  плач
під  гам  світопорядку.
За  вибір  глухоти  пробач.
І  розпочни  спочатку.

02.08.24

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019138
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.08.2024
автор: Ольга Олеандра