Колись дуже давно Князь мав 3 доньок.
Старша донька - Абаддона та середня донька - Мамона
не дружнелюбні були до молодшої доньки - Зореслави.
Вони постійно сварили Зореславу, і навіть батьки підбурювали конфлікти з Зореславою.
Зореслава ображалася на всіх своїх за те, що вони ображали її всіляко.
Біля замку знаходилось одиноке озеро, щоб заспокоїтись Зореслава ходила туди,
і сидячи поряд з озером плакала і плакала допоки не виплакала всі свої сльози до останку,
тільки тоді вона заспокоїлася. Після останньої краплі - сльози,
озеро прошепотіло: «не плач мила, напиши історії про свої печалі та образи»
та й відразу все затихло.
Зореслава зраділа такому вислову і повернулася додому,
вже пізно вечері, а на неї чекали сестри і батькі, які знову почали її ображати.
Вона не витримала такого знущання та й побігла в сльозах до своєї кімнати, згадавши про шепотіння озера…
вночі почала писати правдиві історії про печалі та образи.
Наступного ранку, вона прокинуля з відчуттям легкості,
бо висловилася на папері, спустившись до сім'і з паперами у руці,
мама почала її ображати, і тим часом сестри підключился,
а батько підтримував всіляко двох доньок і дружину, бо вважав, що вони праві.
Вона знову не витримала і зла на своїх пішла до літописця віднести написані свої історії,
щоб він почитав. Наступного дня Зореслава підійшла до литописця,
щоб дізнатися рішення його, а коли зайшла у хатинку литописця, побачила його сердитим: «ти написала не цікаві історії.
Таке точно ніхто читати не буде.
Та ще й надодачу тема не відповідає сюжету», - сердито сказав литописець.
«Тоді віддайте мені мої історії, я виправлю все, що вам не сподобалося», - сумно промовила Зореслава.
«Давай зробимо так, нехай полежать твої історії, прийдеш через пару днів, я спробую виправити, хоч трохи, щоб люди читали тебе», - з посмішкою відповів литописець…
Зореслава спокійно пішла до замку, і там знову почалися сварки і образи,
які все більше злили і дратували її,
Зореслава не знала куди очі подіти від цього непорозуміння та й ще в сім’ї….
Темної ночі, вона пішла знову до того ж самого озера, але там знаходилася стара,
яку Зореслава помітила ненароком, стара теж звернула на неї увагу,
та й підійшла до неї і спитала: «що сталося?, дитино».
Вона сховала свої очі від сорому, і відповіла з опушеним носом:
«нічого не сталося, то вам здалося».
«брешеш, дитино», - сердито сказала стара.
«знаєш, ти можеш все мені розповісти, бо я бачу у тебе проблеми в сім’ї», - продовжила вона,
коли зникла злість. Зореслава розплакалася і промовила:
«у мене дійсно проблеми в сім’ї, всі мене сварять, зляться й ображають - і це продовжується постійно»,
відразу відкрила свою душу Зореслава незнайомій старій.
«хочеш, я тобі допоможу?», - спитала стара.
«звісно хочу, а як?», - здивувалась Зореслава питаючи стару.
«тобі треба знайти кохання, і тобі в цьому допоможу…
проведу обряд на кохання…
Ось побачиш, через три дні у тебе зявиться чоловік, дуже схожий на тебе…
Провести ще обряд від негативу в домі, тільки заплати мені за ці обряди».
Зореслава зраділа такій допомозі і побігла до сім’ї та у домі було тихо,
як ніколи її ніхто не сварив, не ображав, вона зібралася з думками,
попросила грошей на подарунок подрузі, а батько мовчки виділив гроші Зореславі.
Пізно вечері, Зореслава побігла до озера, де на неї чекала стара.
Дівчинка віддала гроші за обряди і промовила: «сьогодні, в домі було тихо, як ніколи"
"ось бачиш, я зробила тобі обряди і вони подіяли", - зраділа стара,
а потім покинула Зореславу, Зореслава продовжувала залишатися біля озера,
та зненацька відчула теплий погляд, повернулася і побачила хлопця. Хлопець їй всміхався.
А вона з усмішкою на устах побігла додому, запамятавши цю посмішку.
Тепер Зореслава, так само посміхалася як і він, сестри здивувалися,
коли бачили її такою посміхненою…
почали розпитувати її «чому посміхаєшся?», а коли вона не відповіла їм,
а просто промовчила, знову почали її сварити, ображати,
і мама теж підключалася до сестер.
На цей раз Зореслава серйозно образилася на них, і вирішила побігти у вечері до литописця
та поки бігла дорогою до литописця, зупинилася та побачила знайому,
яка читала людям її історії, а люди стояли біля неї і плакали разом з нею.
Зореслава образилася на знайому та підбігши до хатини литописця, зайшла у хату,
а літописець, повернувся до неї, і щоб не гаяти часу, відразу сказав їй,
що віддав її знайомій, бо нікому було виправити її сюжет історій, і тему до сюжету теж.
«а чому знайома читала від себе мої історії? Я ж написала, а не вона?», - спитала дівчина у литописця.
Литописець промовчав, а потім виставив Зореславу зі своєї хати.
Образившись на всі, вона побігла до озера, де на неї чекала
та сама стара. Дівчина по погляду зрозуміла,
що їй треба розповісти все старій, і невагаючись розповіла,
що її знову ображають, та й ще історії її читає знайома, як свої,
і литописець її знайому в цьому підтримує, що начебто,
то її історії і не хоче повертати мені.
«тобі треба провести обряд, щоб повернули тобі історіі твої, і все заспокоїться,
ось побачиш…люди підуть від неї, коли зрозуміють, що чужі історії,
тільки заплати за цей обряд», - промовила спокійно стара.
«так все дорого, мені не дадуть більше батьки грошей», - зі смутком промовила Зореслава.
«Чекай… ой, я таке побачила. У тебе батьки помруть через пів року, негайно, чуєш…
я проведу тобі обряд, тільки заплати мені за все», - з острахом сказала стара.
Зореслава дуже перелякалася, а потім перелякано побігла додому
та побачила, що всі сміються від якоїсь ситуації.
Тоді забігла до своєї кімнати, щоб заспокоїтися…думаючи,
як гроші попрахати у батьків. Рано вранці Зореслава придумала як гроші у батьків виманити,
все таки насмілилася попросити грошей у мами та тата, знову не задумуючись,
виділила гроші мама Зореславі. Зореслава зраділа і повернулася до своєї кімнати,
а пізно верочі, дівчина побігла до озера, де чекала на неї стара, розплатилася за всі обряди,
і стара спокійно пішла від Зореслави. Продовжуючи залишатися на самоті Зореслава сиділа
та й думала, і водночас питала себе: «а чому в мене не має коханого досі?,
а чому сварки не припиняються?».
Раптом підійшов той самий хлопець, який посміхався їй пару днів назад.
«привіт, познайомимся» звернувся до неї хлопець, а відповіді не почув.
Він повторив ще декілька разі, знов не почув відповіді та й полишив її,
повернувшись додому дівчина подумала, що правильно зробила, бо в неї боліло горло,
і вона не могла розмовляти. Та коли зайшла до своєї кімнати,
побачила сестер своіх, які сміялися над нею, і при цьому спитали її:
«в тебе ще є історії твої? віддай їх тій своїй знайомій,
вона краще за тебе пише, то її тепер історії»
«ні не має», - я відповіла сестрам, а сестри полишили її.
Зореслава не розуміючи нічого, пізно ввечері пішла знову до озера,
і сіла поряд з озером плакала і плакала допоки не виплакала всі свої сльози до останку,
тільки тоді вона заспокоїлася. Після останньої каплі - сльози,
озеро прошепотіло: «обманула тебе стара» та й відразу все затихло.
Ще трохи побула біля озера та до неї підійшла стара, та доторкнулася до її плеча:
«доню у тебе все буде добе», - промовила стара,
повернувшись до старої Зореслава гнівно промовила:
«ви мене обманули». Стара трохи перелякалася,
але Зореслава не помітила легкого переляку, потім промовчила…
і відповіла: «ні, доню, ось побачиш, твій коханий йде до тебе… прийде приблизно осінню».
Зореслава промовчила і нічого не сказала.
«дивись у вас в домі гуляє всяка зла нечисть, віддай мені золото.
Я почищу його від зла. Поверну золото, воно буде сяяти і чистим.
Потім забереш золото додому», - продовжила стара.
«що?», - здивувалася Зореслава.
«ти не хочеш допомогти сім’ї і собі, я віддам тобі. У мене надійні руки
та й ми знаємо один одного».
Зореслава подумала…
і пішла додому, шукати золото, щоб віддати старій, бо важала,
що нічого в цьому страшного не має, просто почистить золото і поверну додому.
Прийшла додому та дома нікого не було, знайшла золото і побігла до озера віддавати його старій,
повернулась дівчина до озера та на неї вже чекала стара,
і Зореслава спокійно віддала золото, поки Зореслава глянула на пташку та стара швидко зникла,
оглянулася дівчина навкруги старої, як слід пропав.
Спочатку перелякалася Зореслава, що ні золота, ні старої,
а потім повернулася додому. А коли повернулася додому,
батьки почали сварити свою молодшу доньку, питати її:
«що сталося, поки дома нас не було? де золото?»
«не розумію я», - здивовано відповіла Зореслава…
і пішла до своєї кімнати. Промайнули місяці…настала осінь,
прокинувшись рано вранці Зореслава перелякалася,
бо всі знову сварили і звинувачули її у крадіжці, стоячи у кімнаті біля її ліжка.
Вона намагалася всіх своїх переконати, що це не вона вкрала золото,
та всі свої всеодно невірили їй та виставили її з замку.
Вона знову прийшла до озера, і сидячи поряд з озера плакала
і плакала допоки не виплакала всі свої сльози до останку,
тільки тоді вона заспокоїлася. Після останньої краплі - сльози,
озеро прошепотіло: «напиши історію про кохання»
та й відразу все затихло.
Вона зраділа від почутого та пішла шукати хатинку і знайшла,
зайшла у відчинені двері та почала писати історію про кохання,
коли закінчила писати історію, пішла до людей і почала читати її їм,
коли вона прочитала інший литописець почув прочитану неймовірну історії,
і запросив її до своєї хати.
Всі були задоволенні від прочитаної неймовірної історії про кохання Зореславою.
Люди ще довго не могли відійти від неймовірної історії про кохання,
а литописець негайно визнав Зореславу литописцем.
Плітки промайнули дуже швидко, навіть молода літописця почула неймовірну історію про кохання.
Невитримала і позвала до себе ту стару - бабусю, і приказала їй:
«заберіть у неї неймовірну історію про кохання, і нехай про неї всі забудять.
До речі обманіть її, поверніть їй зололо за ту неймовірну історію про кохання.
Це вже моя історія про кохання. Тепер я буду читати свою історію про кохання.
Так прочитаю, і відразу ж всі повірять мені, що це я написала».
Стара мовчки пішла, і відразу ж прийшла до озера чекати Зореславу.
Прийшовши туди, побачила, що Зореслава була щаслива…
і носила із собою папір з написаною неймовірною історією про кохання.
Стара звернулась до неї: «віддай мені цю історію про кохання,
і в тебе все буде, і до тебе поверниться твій коханий».
Дівчина повернулася до старої і промовила: «чого це?»,
а стара негайно віддала золото: «на тримай». Зореслава зраділа,
почала забирати, а стара вибила із рук папір з історією про кохання, забрала і історію,
і золото та й пішла. «стійте, а золото?», - спитала Зореслава,
а стара з далеку промовила: «забудь все». Тим часом молода литописця порозмовляла з литописцем,
який закохався в неймовірну історію про кохання Зореслави,
і вмовляла його визнати її літописцем неймовірної історії про кохання,
литописець здивувався, але послухався її, бо боявся втратити все.
Зореслава поглянула на озеро, а озеро засохло, поглянула на небо, а небо почорніло…
І всі забули її дуже швидко, як і її історії. Промайнула зима,
вона знову подивилася на небо, тільки на чоре…
і довго на нього дивилася невідриввючи очі, небо прошепотіло:
«поцілую його», та й відразу все затихло.
Дівчина пішла до засохлого озера, побачила сумного хлопця підійшла і поцілувала його.
Глянула на озеро, озеро стало - бакитним. Глянула на небо,
небо стало - блакитним. А потім хлопець поцівав її, і вони були щасливі…
тим часом підійшла до неї стара, та й повернула і історіі, і золото.
Потім вона разом з чоловіком повернулися додому, і побачила,
що всі раділи, всі були щасливі. А від молодої литописці всі відвернулися і забули її назавжди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019154
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.08.2024
автор: NaTa Ly