Живу в садку частіш, ховаючись від світу,
В роках минулих певно випустив весь пар,
Тепер цікавить лиш, чи скоро вже розквітнуть,
Кущі плетистих ніжних, молодих троянд.
Вже цвіт гортензій став милішим за купюри,
Чекають кожен ранок хости у садку…
Колись уникнувши прильоту кулі-дури
Дивлюсь по-іншому на долю я свою.
Сміюся з того, що колись так дивувало,
Мабуть сарказмом отруїв життя гірке,
І всіх примхливих благ, що завжди було мало,
Вже не потрібно нині…Для душі все є.
Найкращі доні в світі, внучка і дружина,
І ніби друзі поважають, хоч й грішу,
Як всі байдужістю, бо часто так закрита
Моя душа для тих, з ким поряд я живу.
Смакує кава зранку в тиші цій серпневій,
Коли ледь-ледь вловимий запах спілих груш,
Гуляє тихим садом тикаючись в двері
Старої арки з цегли, що обвив вщент плющ.
Мовчать кущі жоржин і квіти анемони,
Тут кожен день росте й вмирає щось в садку,
Упав бузковий цвіт з гібіскуса під ноги,
В той час, коли я каву п’ю і вірш пишу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019158
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.08.2024
автор: Ярослав Ланьо