Ступає серпень

Щебечуть  ластівки  заливисто-затято,
Вітають  день,  у  котрім,  кожному  своє.
Ступає  серпень  знехотя,  аж  вайлувато.
Осінні  перші  нотки  вже  у  ньому  є.

Подекуди  зруділе  листя  у  горіха,
Скидає  й  вишня  убрання  із  тонких  віт.
Пашать  червоні  кетяги  -  очей  потіха,
Що  горобина  нахиляє,  геть  до  ніг.

Стиха  шумлять  дерева  кронами  між  себе,
Ховаючи  гриби  під  листям  по  лісах.
Біжить  ріка,  торкається  водою  стебел
Сухої  осоки  на  впалих  берегах.

На  териконах  вибухи  снарядів,  смерчі,
Смертний  вогонь  та  кулі  роєм,  що  дзижчать.
Невже  ще  мало,  Боже,  маємо  пожертви,
Щоб  мир  настав?  Чи  не  прийшов  іще  той  час?  

Неначе  перекоти-поле,  вітром  гнане,
Дощем  підбите  й  сонцем  спалене  з  небес,  
Душі  людські,  війною  згублені  намарне,
Летять  увись...  Кладу  на  грудях  в  щемі  хрест...  

04.08.24
світлина:  Валентина  Ланевич

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019171
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.08.2024
автор: Валентина Ланевич