Іду до себе я десятки літ,
Щоб бути особистістю - собою.
Я дерево життя - квітучий цвіт
Джерело ,яке напоїть водою.
Іду до себе зростаю по днях...
Я час... і виконую божу волю .
Іду у світ... і торую свій шлях,
І пишу книгу життя свою долю.
Іду до себе - в поетичний храм,
Як блудний син блукаю у тьмі ночі.
Іду під дощем, не корюсь вітрам,
А шукаю - боже світло опівночі.
Іду до себе - у країну мрій,
Щоб пізнати основу і суть життя.
Шукаю Всесвіт у безнадії...
Чую біль землі ,як бється серцебиття..
Іду до себе - до Бога сонця,
І Небесного Отця я чую голос.
Нахиляю небо до віконця
Сію зерно і зростаю ,як колос.
Іду до себе - у рай дитинства,
Там, де хліб, як ясне сонце на столі.
Щоб відчути святість - мить блаженства...
І радість, на богом даній, цій землі.
Іду до себе, щоб знайти свій рай,
А під небом своє місце на землі.
Живу, Мрію, дихаю у розмай...
До зір несуть на крилах журавлі.
Іду до себе, щоб пізнати світ
Приймаю боже слово, як причастя
Шліфую душу ,як міцний граніт...
Зростаю крила, щоб віднайти щастя.
Іду до себе, як по битім склі...
Падаю, до осколка раню ноги.
Тримає небо - життя на землі,
Лікує рани душі - мудрість Бога.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019192
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.08.2024
автор: Чайківчанка