Розвіяно вітром підмочений порох,
Потроху звикаєм, як наші діди,
Свій час марнувати в докучливих спорах
І слухати байки і воду товкти.
Колись відшумить твоя юність, юначе,
Спочинку і шани запросять літа.
А що Ярославна горює і плаче,
Так то у Путивлі – не наша біда.
Рукав у Каялу не вмочить сумління,
Не взнаєм смаку арештантських хлібів.
Безгрішний холуй, назбирай-но каміння,
Авансом заучуй свій праведний гнів!
Бо ми зі шкільної науки
Вподобали ці слова:
Ні, я вмиваю руки,
Ні, ти вмиваєш руки,
Ні, він вмиває руки –
І хоч не рости трава!
Не вища то математика,
А просто, як два на два.
Блаженні премудрі, що мукають «згодні» -
Рахманний, покірний, вгодований скот.
Вони пам’ятають, що списи народні
Ламати ніяк не дозволить народ.
Над кругом гончарним співа про тачанку
Загарливий час – невмирущий гончар,
А Вацлавську площу вигладжують танки,
І наш бронепоїзд вже біля Градчан!
А пісня підноситься: «Взвейтесь кострами!»
Куди не ступи – тільки попіл і прах.
Здіймаються ватрами ночі в Остраві,
В мордовських лісах і в казахських степах.
Летять металеві круки
І сіють вогонь і дим.
А я умиваю руки!
А ти умиваєш руки!
А він умиває руки –
Рятує свій вбогий Рим!
І кожному з нас – зізнаймось! –
Так радісно бути злим…
_________________________________________________
Развеян по ветру подмоченный порох,
И мы привыкаем, как деды, точь-в-точь,
Гонять вечера в незатейливых спорах,
Побасенки слушать и воду толочь.
Когда-то шумели, теперь поутихли,
Под старость любезней покой и почет…
А то, что опять Ярославна в Путивле
Горюет и плачет, — так это не в счет.
Уж мы-то рукав не омочим в Каяле,
Не сунем в ладонь арестантскую хлеб.
Безгрешный холуй, запасайся камнями,
Разучивай загодя праведный гнев!
Недаром из школьной науки
Всего нам милей слова:
Я умываю руки,
Ты умываешь руки,
Он умывает руки –
И хоть не расти трава!
Не высшая математика,
А просто, как дважды два.
Да здравствует — трижды — премудрость холопья,
Премудрость мычать, и жевать, и внимать,
И помнить о том, что народные копья
Народ никому не позволит ломать.
Над кругом гончарным поет о тачанке
Усердное время — бессмертный гончар.
А танки идут по вацлавской брусчатке,
И наш бронепоезд стоит у Градчан!
И песня крепчает: «Взвивайтесь кострами!» —
И пепел с золою, куда ни ступи.
Взвиваются ночи кострами в Остраве,
В мордовских лесах и в казахской степи.
На севере и на юге
Над ржавой землею дым.
А я умываю руки!
А ты умываешь руки!
А он умывает руки,
Спасая свой жалкий Рим!
И нечего притворяться —
Мы ведаем, что творим!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019273
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.08.2024
автор: Світлана Себастіані