Зірка пізня чаклує у небі,
Гукає до себе ранкову зорю.
Місяць палає перед тим, як умерти,
І пісню співає останню свою.
Ні, то не місяця плач – соловейка,
Що марно шукав загублений край.
Він повернувся до рідної неньки,
Та не впізнав вже її… не впізнав…
Усе загубив на далекій чужині:
Щастя і долю, радість і мрію.
Серце ж було на своїй Батьківщині
І разом із нею старіло… старіло…
Пісня страждання лунає із неба –
З усіх куточків блакитної тверді.
Земля відгукнулась оркестром шаленим.
І чується, ніби це музика Верді.
14.02.1993
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019309
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.08.2024
автор: Ірина Вірна