Долаю шлях земний і з кожним кроком
Спиваю з чаші мудрості напій.
Я винесла з життя свої уроки,
Рятуючись від спеки і завій.
Торую вперто визначені межі,
Чужі не зачепивши береги.
Не намагаюсь вибратись на вежу.
Шукаю серединної ходи.
Лантух ілюзій і образ щоразу
Скидаю з пліч, бо легше так іти.
Підкорюючись Божому наказу,
Стежину прокладаю до мети.
Тамую спрагу в творчості і римах.
Гублюсь серед природи і тварин.
Наснагу їх черпаю незбориму,
Гармонію і світло Вищих сил.
Беру уроки прощення й любові,
Адже — це крила легкості й краси.
Стараюсь у віршованому слові
Принади їх до світу донести.
Збираю у скарбничку по зернині
Захоплюючі лекції й нудні.
Бо іспити настануть неодмінно.
Їх при́йдеться здавати і мені.
Нічого прихопити тут не вдасться
Окрім наук набутих і умінь.
Лише у тому сенс і справжнє щастя —
Лишити слід для інших поколінь.
Ціную час з роками значно вище.
Адже його вернути не дано.
До долі прихилившись знову ближче,
Свого життя розписую панно.
06. 08. 2024 Л. Маковей (Л. Сахмак)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019346
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.08.2024
автор: laura1