Ті дрони десь на сході ждуть,
Тож ніч настане, й можна в путь.
Вночі дорога в світлі фар,
Та й ти один їй господар.
І дрони "підарські" заснуть,
Над головою не снують.
Он "дальнобій" спить на узбіччі,
Я й сам заснув, чи раз, чи двічі.
А щоб заснувши не "влетіти",
Став сон прогнати, й походити.
Трава, тут пахне, наче сниться,
З під ніг зірвалась сонна птиця...
Початок є і є кінець,
Довіз, доставив, молодець.
А вранці, вже в зворотній путь.
Тут я не сам, мене везуть.
Отут ось стовбики оці,
На них червоні прапорці.
За них не йди, тобі небоже,
От там ніхто не допоможе.
Там мінне поле, чи снаряди,
Втікаючи лишили гади...
А я вночі там "сон ганяв",
І міг би "наловити гав".
Тож відповів, та так , без гніву,
Мою ще не зробили міну.
А будете розмінувати,
Це місце можна обминати.
В. Небайдужий.
Із пережитого.
Харківська область.
Червень, 2024 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019455
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.08.2024
автор: Небайдужий