На бе́резі дитинства – ставок, неначе в казці,
Два ве́лики дрімають без нас у холодку.
Качина зграя дружно хлюпощеться у рясці,
Детальну панораму пригадую сільську.
В задумі придрімала сторожа комишева,
Карасика спіймати на хліб задумав дід.
Та не щастить рибалці, через плавців, напевне,
Розноситься наш гамір відлунням по воді.
Купаємося!Ляскіт! І сміх!Ми – безтурботні!
Канікули і літо. Блаженний день. Тріумф!
Яка чудова днина! Почуй: на мілководді
Дрібні, веселі жабки підспівують: кум-кум!
Хмарки пірнають з сонцем… І скільки ж їх – утіх тих?!
Засмаглу, розімлілу малечу – не спинить.
Мого дитинства літо лишися, хоч на крихту,
Дай берегом дитинства упитися на мить.
/Надихнула картина «Берег дитинства» неперевершеної Надії Полуян-Внукової/
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019486
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.08.2024
автор: Білоозерянська Чайка