Порахую зорі в небі,
допишу їх при потребі.
Дивовижна ця картина,
там згори мене не видно.
Куполи лиш, куполи
І тіла, мов не живі.
Всі легкі і всі літають,
люди, люди завмирають.
Душі, душі хороводи
В піднебесній водять, ходять.
Зірочки лише рахую,
Зову Всесвіту не чую.
А навіщо це мені.
Пензлик, фарби, полотно.
Я творець.
Творю любов.
Зорі маленькі
На небосклоні,
Мов діаманти
В моїх долонях.
Зоряне небо
І задзекалля,
Свої добавлю
Нічні я барви.
Лощину в небі,
Любов Галактик,
Над головою
Горить ліхтарик.
[b]Біг на виживання, щоденний марафон.[/b]
Гудуть машини,
Реве мотор,
Виють сирени,
А нам до фені.
Мов ті мурахи
Ми біжимо..
Ковточок кави
І все, в кіно.
Масовка ми,
Йдемо на дно.
У техносвіті
Ми ніби діти.
Як у собаки
Язик звиса,
Мов тії мавпи
Хі-хі, ха-ха.
У того гострий..
той мете..
Скоріш, скоріш..
А дощик йде.
Щоб зупинить
Цей біг на мить,
Ми ж не горили,
Щоб в джунглях жить.
Планета мавп,
Ожив Кінг-Конг,
Жене людей
Одвічний зов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019617
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.08.2024
автор: oreol