Мій лисе

В  хутрі  рудому  заплуталась  зраджена  пам'ять.
Лезом  язик  шурхотить  по  впізнаваних  рисах.
Ось  і  зустрілися  ми,  де  закони  розплавлять
Межі  свідомості,  і  ти  обернешся  лисом.

А  замість  крил  обираєш  чотири  ти  лапи.
Шкіру  згрубілу  в  гонитві  важкій  щоби  стерти.
Міцно  в  капкани  обов'язку  й  честі  потрапив,
Лисе,  капкани  такі  –  передвісники  смерті.

Склянки  уламок  діставши  в  калюжі  із  крові,
Звір  у  тобі  поневолений  гучно  заплаче.
Кашляєш  шерстю,  лежиш  на  підлозі  і  знову...
Плачеш.  Шукаю  для  шрамів  мільйони  я  значень.

Сосни  у  вікнах.  Ті  ковдру  із  тіней  постелять.
Тільки  й  в  густому  ти  хутрі  залишився  голим.
Голод  мисливський  в  очах  видозмінює  темінь.
З  коренем  вирвану  душу  замінює  холод.

Стомлений  впав  на  коліна  мої,  щоб  завити.
Мука  в  очах  незбагненна  яскраво  горіла.
Ні,  не  людина,  мій  лисе,  допоки  живий  ти.
Серце  людське  зупинилось  в  звіриному  тілі.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019671
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.08.2024
автор: Вєра Євгеньєвна