Торкалася крейда цнотливої чорної дошки
І ви намагалися сенс відшукати у кожному стогоні.
Лишіться зі мною, професоре, як можна довше.
Я ж бачу, що вас не зупинить нічого – ви підете стомлений.
Сказали мені, що у снах ваших сумно і страшно.
В житті ще страшніше: один як на двох розривається й ділиться.
На згадку дарую пергаментну жовту вам пташку.
По лезу ходити для вас не проблемою є – просто дійсністю.
Прожити у світі, що сповнений магії злої,
Ви мали б навчати, а просто вчите оригамі всі вигини.
Професоре, птах паперовий щось з вами накоїв,
Бо з-поміж усіх зрозумієте сповна тепер тільки ви мене.
Блефую, звичайно, брешу – і не треба довіри
На нас всі студенти не дивляться – дикими звірами косяться
Стомилися ви і ..Без вас ця Земля овдовіла.
Не плавають Риби до інших сузір'їв у далечі космосу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019673
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.08.2024
автор: Вєра Євгеньєвна