Думки линуть у далі
Течію не впинити,*
Чи забути печалі,
Про війну й просто жити?
Це ж зробити так важко,
Мабуть нині не можна,
На душі тускло, тяжко,
Ні мабуть, не спроможні.
Позабути діяння,
Ворогів, злих, проклятих,
Зникли всі сподівання,
Щоби світ врятувати.
Вже думки в потойбіччя,
Чути крики маляти,
Душі клич – протиріччя,
Яка ж бідна та мати.
Що зростила надію,
І плекала в любові,
За що вкрали, цю мрію,
По життєвій дорозі?
Де не глянеш руїни,
Вдалині безпросвітно,
Не зібратись родині,
Ранок снить, непривітний.
Серце крається, плаче,
Просто хочеться жити,
Пробач неньку, козаче,
Не змогла захистити.
Потік рік, як веснонька,
В повсякденному вирі,
Не вернулась і донька,
Життя - море у штилі.
Як дожити старенькій,
Без синочка і доні,
Слізьми землю скропити,
І поскаржитись долі.
Думки линуть у далі,
Почуття не спинити,
Як відлуння в кришталі,
Що давно вже розбитий…
Хай би сяйвом у небі...
Щоби просто всім жити.
11.08.2024р
(*Впинити - те саме,
що спинити)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019730
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.08.2024
автор: Ніна Незламна