Стежкою йду, на сьогодні – серпневою,
Боса… Ногами у куряву тицяю,
Трави пожухлі вмостились копицями.
А суховій дме – неначе штурне мене.
Скирти стоять – піраміди чи велетні.
Сонцю рясному слугують перинами.
Килимом тільки доріжки не встелені –
Через каміння, завади я ринула.
Стоси уроків до мудрості додані,
Стали повчання на смак гіркуватими.
Чорне вороння кружляє городами:
Вже й до зими тут рукою подати нам.
Часто вмиваюсь холодними росами,
Гулі буденні набила не палиця.
Хоч і не хочу – бреду я до осені.
Бачиш? Дощами осінніми хмариться.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019885
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.08.2024
автор: Білоозерянська Чайка