Прориви в наболілих пошуках — завжди приємні.
Бувають з великим болем чи з напруженням всіх сил,
не все зразу усвідомлюється.
Врешті-решт — вони бажані, бо зцілюють.
Щось настає нове, не менш важливо — настає без агітацій…
Настає щастя — людиною не зразу усвідомлюється.
Отже прислухайтесь: ви не в хворобі?
Ніби чомусь не в щасті? Загроза старості? Немолодість внутрішня?
(«А що, молодість ще є і внутрішня?» — хтось та й запитує). Так, вона є в дуже багатьох, як була в поетові-пророкові і царі Давиді: «Обновиться яко орля юність твоя»: потік повернуто, живлення притікає з Духа, а не з плоті… Дух молодить!!
Що ж запустить процес переміни?
Різні речі є. А припустимо, захворіє хто на важковиліковну хворобу? Ні… ой ні! І — доки не трапиться з людиною це особисто, не допускає людина,
що тоді може бути щастя:
випадання з нищівного автоматизму світосприйняття.
З рабства.
А все-таки? Що тоді?
Переміна життя настає різко: все поділяється на те, що до того, і — після.
Незримі перегородки виникають. Пощезає «природна радість життя»,
а духовного досвіду нема і нема радості духовно-небесної,
чи її мало… Дуже незатишно стає.
В крайній мірі, в спортсменах — паніка і зразу ж цілковитий шок.
Ті ж, хто хворів трохи, як змії мудрі — і — як би удачно-перспективніші. Хвороба важковиліковна чи невиліковна хвороба?
Перше ж питання: «А чому я?»
Не ставиться зразу питання: «А для чого попущено це — мені?» Протест: «Чи Бог справедливий?»
Хочеться підтримки, відповідей у цім непорозумінні.
Загострюється потреба смислу і щастя.( А день назад — хоча б про смисл життя питалось?).
Потреба знати — як інші люди проходили подібне…
Розпочинається внутрішня боротьба — за прийняття всього і за свідоме очищення душі від сумнівів і журби…
Йде боротьба за світло — за внутрішнє усвідомлення.
З’являється потреба звернутися до Всевишнього по допомогу,
теплота — і зрадіння від Його підтримки.
Робота внутрішня безнастанно відбувається і в результаті як би «обмиває» від сумнівів,
та — обмиваючи —
проявляє в глибині радість, радісну силу — любов!!
Любові й радості хочеться більш всього!! Ця тональність пронизує все. Прониже все життя.
Без невиліковної хвороби багато хто проживає і вмирає — не звідавши всього цього, без потреб найсправжніших і, отже, без духовних плодів-результатів.
Яснішає, що хвороба ця — духовна,
і дана задля спасіння, для роботи духовної, єдино спасаючої!
Так, веселіше! Душі ясно стає, що без цього стимулу, людина ніколи не рушила б з місця,
з мертвої точки,
і не пішла вперед — спасатися духовно.
Спасати потрібно душу поміччю Божою.
А всі і хочуть ніби, і не хочуть, від ліні і всіх вбиваючого страху. Настає прояснення моменту, що це Бог спасає.
Ось це і є —«всього роз’яснення».
І — для всіх. Тож конкретній душі на грані можливого просвітління усвідомлюється хід її спасіння.
Вдячна душа вимовляє із серця вдячного: «А могла б не спастись… Дякую, Боже. Слава Богу! За премудрість, і за все!»
Бачите, інша робота почалась.
Бувають! І без хвороб тяжчі ноші і хрести — бувають! Бог знає, кому — що.
Так ліпше. Богові дякує душа, що дав зрозу-міти їй — її міру.
Забитістю страхами, забудькуватістю буднів, щоденними міськими перевтомами, забуттями Бога — ми зробились нещасними,
поверхово відмурувались від внутрішніх творчостей,
чуття щастя.
Людина є щасливою на глибині завжди, як в своїй суті, як в дитинстві і — на глибині в святих.
Мільйони душ на собі дослідили і вільно самі засвідчили:
всяка людина зможе багато і пройти, і догодити Богу життям, творчістю, коли вона перемінить своє мислення (покаятися означає «перемінити мислення» на Боже), змінить саму себе,
своє буття і свій шлях на церковний.
Бо Церква є корабель спасіння.
І те, що Бог створив нас, — радість! Спаситель спас нас і світ — радість! Ми безсмертні — радість!
А духовна радість — тільки від світла є. Від земного — нетривким є усе, щастя земне теж...
Від повноти життя-молитви є щастя вічне, від спасіння Христом.
Дозволь щастя собі!
Дозволь собі стати щасливим!! —
Твори!
І життям твори світло.
Чи маєш дочекатись захворювань??
Тодi будь споживачем.
Це внутрішня зупинка, застій, самозаспазмованість… i тому рак.
А Щастя — від творчості, самовіддачі, відкритості,
здатності вміщувати величну повноту.
Її подає Бог висотами поетів Своїх…
молильників Своїх.
5.04.2010, другий день Воскресіння
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020116
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.08.2024
автор: Шевчук Ігор Степанович