Простокохання, що буяє мовчки
звідусюди,
немовби чай з какао промовля
одна душа на люди.
Де височінь здалека мліє
срібним передзвоном,
де нитка та зіллється
із небесним склоном.
Почуття надії та тривоги
одночасно сплетені у воєдино
у такті страждущих тяжінь
вони зомліють непокірно.
Запалюючи шалений вогник пристрасті -
палкого розуміння
у стосунків та відносин
звисочіє та зволає дике зубожіння.
Леткий-терпкий камінчик щастя
та стривоженої непокори
зважатиме легкій сердечній та
одвічній волі,
де двоє, мов один гатунок
пестощів цнотливих
зведуться в цілу ниву
зверхнощів журливих.
Пройде той час...
какао стане чаєм,
ізпліснявівши над
глибоким небокраєм.
Зведеться стан кохання -
вічної жадоби,
і той вогонь лиш заіскриться,
як чудний день стрічань і мимоволі
засигналізує парадигму у коханні –
вічнозеленім божестві бажання.
Заясіє сонця промінь – зникне
зверхність – з'явиться кохання
напрочуд безкінечному
прощанню.
13.05.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020126
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.08.2024
автор: Мирослав Екман-Кременецький