Скосили жито, бо воно поспіло,
Завезли збіжжя у старезний млин.
Так непомітно й літо постаріло,
Верба і груша, яблуня і тин.
Вже й хата не така велика стала ,
Яка дивилась вікнами на схід.
Тополі серед поля повсихали,
І осокір посивів, наче дід.
Старіє все - село, і світ, і люди.
Стирає в порох невблаганний час.
Це вже було, так є, і далі буде,
Життя іде, хоч з нами, хоч без нас...
А нам дано літа свої прожити,
Свої шляхи призначені пройти.
Надіятися, вірити й любити,
Знайти себе між буднів й суєти.
Полови скрізь незміряно багато,
А нам потрібно вибрати зерно..
Бо наш прихід на землю, наче свято,
І іншого буття нам не дано.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020129
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.08.2024
автор: majra