( від чоловіка)
Літня пора... щоднини йде у небуття,
Та я пливу по течії, таке життя,
Жінку лелеїв і любив, мало цінив,
Як той цунамі у вирій полетів,
Тож не мав спокою і чудових мрій.
Роки – роки, разом більш, як п’ятдесят,
Є онучата, по полочках сидять,
Чи мабуть ні? Бо в них джерелом життя,
Якби у злагоді,завжди все до пуття.
Воно б радіти, але ж сьогодні війна,
Кожну людину, біль, смуток огорта,
За вояків, які спасають день при дні,
У бою гинуть, гірко плачуть матері.
Так я старий, як павутиння навесні,
Мабуть давно мої думки снять у імлі,
Але ж так хочу знайти світло в тунелі,
Нехай ця осінь розхлюпа акварелі…
Надія є, пташки в гурті, веселенько,
Продовжать спів, на серці знову тепленько,
Хай проводжають літо, я почекаю,
Весну зустріну, то ж вперто відчуваю.
І як не важко, нам часом із старою,
Най ми посидьмо, втішаймось під вербою,
Ну, як колись, вдвох у квітучому гаю,
Милуймось люба, наче знову у раю.
Дай Боже дітям, онукам світ змінити,
Щоби спроможні, всякчас жити в мирі,
Та й нам від цього б всім тільки радіти,
А щодо літа, йому пора у вирій!
15.08.2024р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020254
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.08.2024
автор: Ніна Незламна