Мовою окупанта не розмовляю,
і його суть життя не розумію.
І нікого у житті не проклинаю,
Лиш полову, від зерна пересію.
Живеш, на цій святій землі - Україна
Плюєш в криницю, з якої п'єш воду.
А у храмі збирається уся родина,
Моляться за кращу долю народу.
Не знаєш , не вчиш - української мови ,
А п'єш воду із надр святої землі.
У храмі, вчать до своїх батьків любови
Сіяти зерно, збирати на ріллі.
Ти - не признаєш, не любиш українців,
Героїв , які пролили свою кров .
А душа твоя тягнеться до чужинців,
До вбивців ,які стріляють за любов.
А ординці, катюги прийшли у наш дім,
І вигнали на лютий мороз з хати.
Стерли з лиця землі життя у сірий дим ,
За мертвим сином мліє сива мати.
Я вірю, що для орди прийде чорний час ,
Для всіх, хто на землі палив , топтав хліб.
І прийде бумеранг - кара божа до вас,
Хто вбивав цвіт нації, поклав у гріб.
2-------------------------
В Україні йде жорстока війна,
І тут ходить смерть з автоматом.
О, скільки життів забрала війна!
Спалює орда наш дім градом.
Всюди, гуде сирена тривога,
Біжать, старі, малі в укриття.
І одна надія , лиш на Бога -
Від страху, жахіть, тремтить дитя.
На передовій в окопі солдат,
Стоїть на варті, на сторожі.
З кулемета строчить, б!є у набат...
І знищує танки ворожі.
А для солдата нема вихідних,
Там справжнісіньке пекло, не рай.
І життя на волосинці у них,
Хочеш жити ,то в орду стріляй!
Кожен солдат навчивсь захищати,
Себе, тих ,хто поруч з ним в бою.
Діляться куском хліба, як мати...
Бо захищають нас - землю свою .
Стоять у наметах по коліна,
В снігу , у болоті, під дощем .
Вітер січе в очі , мокра спина...
Від рани у тілі, біль і щем.
Війна пострілом життя вбиває,
Спалює села міста в дим.
Солдат крізь вогонь шлях долає,
щоб перемога була за ним.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020257
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.08.2024
автор: Чайківчанка