Ми не цінуєм часовідлік,
розпираємося завше...
і втамувавши продих-спокій,
стихає сила,
завмираючи-злітавши...
Лиш подив вітрогону
зазнає той буревій страждань,
не призвичаївшийся споконвічно
вижатий той лайм
солодкостерпно порушує
не безумовний тайм.
Та на обійсті, по шляху
важких сягань
луна дзвінкою сотою та пісня в небокраї,
ледь не жевріючи в печалі
творить срібну жаль,
забарвлюючи та втрачаючи перипетій вуаль.
Десь звідкілясь довкола
лячно піють тихі півні,
не загорнувшись в літні тони
скрізь спекотну в'язку. Жаль!..
що десь не схоче зупинитись на хвилинку,
поціновуючи таймо-відлік
у нескінченно-дику пору
звихряючо-здихаючих страждань.
10.06.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020313
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.08.2024
автор: Мирослав Екман-Кременецький