Білі, сірі є і сизобокі,
Півкілограмової ваги.
Мають гострий зір і слух нівроку
Водяться ці зграйові птахи,
Окрім Антарктиди, в світі всюди,
В місті їх зустрінеш і в селі.
Вчили їх колись (й немарно!) люди
Бути поштарями на землі.
Пошту доставляли, куди треба,
В час війни – військовим, в мирний час.
Не губили вектор серед неба,
Виручали люд із бід не раз.
Зараз інші засоби зв’язку є.
Голуби ж – тримаються людей.
В парку, біля вод сидять, воркують,
Ждуть на те, що добрий хтось прийде,
Принесе їм у торбині їжу –
Ягоди якісь чи зернові.
А вони за це їх сум поріжуть.
Болі їхні виженуть з крові.
Можуть по долоні поскакати
І поворкотати, як не злі.
Голуби – розумні пташенята.
Миру вони – символ на землі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020415
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.08.2024
автор: Крилата (Любов Пікас)