Стежинка в’ється поміж трав до озера,
спішу до нього, ледве посіріло.
Лишила міста шум, вікно комп’ютера.
Я знов на дачі. Літечко дозріло.
Земля парує теплими серпанками,
настоєм різнотрав’я захмеліла.
Впиваюсь цими росними світанками,
і начебто від них помолоділа.
З-під босих ніг урозтіч розлітаються
рої комах і цвіркунів стрибучих.
Вербиченьки край берега вітаються,
схилили кучері впритул до кручі.
Ані хмаринки, вітер спить знесилений,
очеретина навіть не шелесне.
Мов живописець рами стер запилені
й відкрилось оку марево чудесне.
І розляглася вшир краса небачена,
дарує серцю незабутню втіху.
О, ні! Не вся природа покріпачена,
ще можна віднайти місцину тиху.
05.07.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020429
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.08.2024
автор: на манжетах вишиванки